ЦИТАТИ

Грушевський: “в огні згоріла і моя московська орієнтація”, 1918, коли згорів його будинок.

Грушевський: українство в Росії повинно вийти за границі етнографічної народности, стати політичним і економічним, взятися до організації укр. суспільности як нації. (“Українство і питання дня в Росії”,1905р.)

Грушевський: насильство і утиск не можуть бути вічними, тривалими, бо гинуть від власної гіпертрофії, деморалізації, дез…(“Українство і питання дня в Росії”,1905р.)

Богдан Кравців: “наш націоналізм наказує нам ставитися гідно, з пошаною до чужих націй, їх ідей і змагань. Вимагає справедливості супроти ворога, якого треба знати і пізнати”.

Микола Ганкевич: “Тільки з утвердженням самостійної України її історія і Сх. Європи вийде з хаосу на новий, ясний шлях”.

Микола Ганкевич: “Федераційна Росія – це безпечне фарисейство, за яким прихований рос. Імперіалізм, давня рос. Захланність і заборність, це ліберальна маска найбільшого ворога України і демократії на Сході Європи”.

Митрополит Шептицький: “світ тепер оцінює національні культури так високо. Що тільки під фірмою національної культури можна здобути собі місце у всесвітній культурі”.

Петлюра: шлях кожної нації густо скроплений кров’ю своєю і чужою.

Донцов: слід працювати солідно, зосереджено, зі страшною мовчанкою.

Донцов: криза націоналізму не в тому, що нація недозріла, не у вадах політичної програми, а в відсутності відповідних людей. трагедія Укр. в тому, що на чолі революційної маси є люди з чисто мировим складом психіки, роз’їджені сумнівами щодо життєвої сили нації на здібні ні на ризики, ні на широкий жест, наділені всіма вадами переконаного Фіністера, і ні одного з тих, якими визначаються ті діячі, що ведуть маси. (“з нагоди 5 роковин проголошення незалежності України”, 1923р).

Юрій Липа: “Складність людини в тому, що вона покидає свою расу, є зрада в тому, що вона служить чужій, ворожій расі, але безсоромність, огидна безстидність зрадника  втому, що він перед … чужих хоче довести, що раса його впала, знищена після того, як він її зрадив”.

Маланюк: «Згадує ці очі не для зітхань, не для сліз, не для солодкавого болю моральної імпотенції і моральної розпусти».

Іван Огієнко: « Щоб був всенаціональним органом, де гетьманець, соціаліст, монархіст, унерівець сидітимуть у нашій культурі однаково тепле і гостинне прийняття».

О.Ольжич: «Українські націоналісти не знають слова «Здамось!»».

« А тому віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться ніяких фізичних ударів. З почуттям вищого благословення на чолі назавжди рішена на своєму шляху, в революції народжена сучасна Україна спокійним ликом стріває негоду і бурі, знаючи, що вони розвіються, а вона буду»- оптимізм Ольжича.

«Через міжнародне право ми не можемо повернути наші землі - Воронеж з-під Росії.

Зенон Пеленський: « Політична боротьба не може керуватися  прямолінійно і нормами моралі».       

С.Томашівський: «Петлюра: політичний некролог». Він не вважає Петлюру національним героєм.

Федір Корш про Петлюру: « Українці самі не знають кого вони мають перед себе. Вона гадають, що Петлюра  видатний редактор, патріот, громадський діяч-це все правда, але не ціла правда. Петлюра безкінечно вищий за те, що вони про нього думають. Він з вождів, людина з того міста, що колись в старовину закладали династії,  а в наш демократичний час стають національними героями. Живе він при несприятливих умовах, не може виявити себе., та хто знає ж не зміниться все навкруги, а коли зміниться, буде він вождем українського народу, така його доля».

Донцов: «З у сіх ворожих ідей  жодної Рос. не побоювалася так, як українську. Міхом, наклепом та тюрмою поборювала вона її перед великою війною і своїми білими і червоними арміями, під час революції, розгадом і провокацією- на вигнанню, щоби скінчити індивід терором, якою жертвою впав на паризькім труху бувший голова директорії і головний отаман війська УНР С.Петлюра» .

С.Петлюра: « Петлюру, коли ходить не про особу не так легко знищити, як думають росіяни і змінити природн. розвиток най. свідомості провокаційними заходами ледве чи пощастить росіянам».

Петлюра: «Боротьба не закінчилася…».

Петлюра: «Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю чужою і своєю, ворожою і рідною. Кров закінчує глибокі процеси нац. емоцій, усвідомлень, організацію праці, ідеологічної творчості. Нація свідомо і раціонально використовує для самоствердження свого права на державне життя. Кров пролита для цієї великої мети не засихає».

Донцов: «Петлюра занадто … совість мертвими засадами старого українства, аби затріумфувати над ним і мав великий респект перед демократією, то провадити її до такого стану нам з нею можна робити все, тому закидають «погроми». Не підходило до сеї проблеми з точки погляду міщанської моралі. Для нас перемога української ідеї важніша від життя тисячі українців, а тим більше від життя шварборцеві кронштейнів(про Броцького)».

Петлюра:» Слід берегти тих діячів наших, що мають сталеву волю, ясність думки, сталеву волю, здатність до праці, тактовність в обходженні з людьми, політичну освіту, широкий масштаб в роботі і чесно ставляться, як до своїх, так і до державних грошей».

Петлюра: «Накидати народові передчасно форми державності було б небережним- вони не витримали б іспиту, а сама ідея державності скомпрометувати себе могла на довгі роки».

С. Томашівський:  «Впадає в око і те, що Петлюра аналізуючи минуле, в пошуках історичної правди і пояснення того що було дуже приречено пише про ці події, як людина-фаталіст. Це не стільки пошук історичної правди, скільки правди болючої, неприємної, спроба виправдати, пояснити свої дії, захистити свої погляди і рішення».

Роман. Рахманний: «Кожен українець є вояком за ідеї воюючої України».

Р.Рахманний: «Тому з тим більшою силою лунає клич крові, щоб промовляло чорило-укр. мовою».

Р. Рахманний: «Народ має право вдаватися до наших методів боротьби, які застосовували до нього, який втратив державність».

Р. Рахманний: « Абсолютної об’єктивності в історіографії нема. Світова історія буде менш оцінювати історика, що відрікається національних характеристик. Прикмети національної культури зобов’язують, якщо залишаються на рівні із світовим».

Стахів Матвій: «Ідея соціалізму з людським обличчям-весна народів».      

С. Бандера: “Коренем усіх помилок американської  політики і планів супроти СРСР є теза, що московська нація, імперіалізм і більшовизм-це три окремі, а не органічно зрослі з собою явища, що ворогом для всіх інших народів є сам більшовизм, і що в боротьбі проти нього можна мати московський нарід за союзника».

С.Бандера: «Російський народ заражений імперіалізмом тому не здатний на «майдан»».

С.Бандера: « Українці ніколи не перестануть боротися навіть якщо на зміну більшовизму прийде московський імпералізм. І не залежно від того чи якісь держави будуть допомагати чи ні».

С. Бандера: «Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву і глибоку віру в Бога –спасителя, кожна людина і цілий народ має змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти».

Микола Сціборський: « Аналізуючи в реальному житті всі вияви народної ініціативи, критичності і самодіяльності, зобов’язуючи до спільного поступу, держава руйнує умови …може створюватися бажаний їй самій тип сильної, активної, ініціативної людини, замість аристократів духа, витворяє вона рабів, бездушних і обмежених… своєї системи».

Микола Сціборський: «Нещасний народ який не може зрозуміти у відповідний момент, що диктатура потрібна».

Шлемкевич: «Є різні правди-догми, що їх небесна чи земна сила каже визнавати, висновки і інтуїції, що віримо без доказу, з внутр. потреби.Кожна людина, культура носять у собі такі правди».

Морд: «Поняття правди в українському світогляді є центральними».

Горький: « Факт-це ще не вся правда, а сировина з якої треба видобути справжню правду мистецтва…У нас змішують випадкове…Треба видобути з факту сенс» .

Донцов: « Фактів в світі нема є лише дух і воля, що ним керує. Є людські пристрасті, які порушують подіями і людьми. Решта ж- фантоми і примари хто хоче бути помічником і зєднати когось для своєї ідеї, повинен знати, що факти- це крив’яне коло, яке лиш курка наважиться переступити. Є не факт, а тенденції. Їх треба вивчитиі на них спиратися, а решта-фантазія» .      

Франко: «Розум якого завжди бракує людству, як частинка поступу».

О.Назарчук: «Жінка-як свічка запалена, яка одночасно горить з двох кінців».

Є.Маланюк: «Може у людського народу так гостро не стоїть проблема стилю, формотворчого духа, ми констатуємо, проблема державного стилю є також проблемою стилю».

Донцов: « Безплідне скиглення-тразигізм без оптимізму. Безплідне мрійництво-трагічний оптимізм без трагізму».