10. Публіцистика Грушевського періоду 1 рос. революції.

"Українство і питання дня в Росії" (1905):

    "По десятиліттях застою, заведеного нашими «культурниками», тільки останнім часом зачали ся якісь прояви розбудження, якогось руху. Приходиться гірко жалувати так змарнованих часів, тих, пропащих для України генерацій. З потроєною енергією прийдеться нинішній генерації працювати, щоб достроїтися до вимог часу і задач моменту.»

    Грушевський вважав, що революція в Росії 1905-1907 років застала український народ непідготовленим.

    Український рух став культурницьким у той час, коли Желябов, Кибальчич та сотні інших українців пішли на боротьбу за всеросійську революцію.

    Російська революція – питання не лише соціальне, а й національне. Україна й Польща вважали цю революцію можливістю владнати наболілі національні питання.

    Насильство і утиск не можуть бути вічними, вони гинуть від власної гіпертрофії, деморалізації й дезорганізації. Будь-яка імперія, побудована на костях і крові, розвалиться.

    Грушевський критикує львівських діячів і політиків, які вважали боротьбу з Росією безперспективною і зайвою.

    Вважав, що українцям потрібно відмовитися від традиційного культурництва, бо українське питання – це питання політичне. Грушевський закликав зробити все, аби укр. народ став нацією. Цього замість українців не зробить ніхто.

    "Гріхи наші", 1907, ЛНВ

Цитує Куліша: «народе без пуття, без чести, без поваги», пояснює, що ці слова Куліш написав з великої любові, з великого болю за свій народ.

Веде мову про гріхи інтелігенції. Всю відповідальність на ситуацію в державі Грушевський покладає на українську еліту.