ЦИТАТИ

Грушевський: “в огні згоріла і моя московська орієнтація”, 1918, коли згорів його будинок.

Грушевський: українство в Росії повинно вийти за границі етнографічної народности, стати політичним і економічним, взятися до організації укр. суспільности як нації. (“Українство і питання дня в Росії”,1905р.)

Грушевський: насильство і утиск не можуть бути вічними, тривалими, бо гинуть від власної гіпертрофії, деморалізації, дез…(“Українство і питання дня в Росії”,1905р.)

Богдан Кравців: “наш націоналізм наказує нам ставитися гідно, з пошаною до чужих націй, їх ідей і змагань. Вимагає справедливості супроти ворога, якого треба знати і пізнати”.

Микола Ганкевич: “Тільки з утвердженням самостійної України її історія і Сх. Європи вийде з хаосу на новий, ясний шлях”.

Микола Ганкевич: “Федераційна Росія – це безпечне фарисейство, за яким прихований рос. Імперіалізм, давня рос. Захланність і заборність, це ліберальна маска найбільшого ворога України і демократії на Сході Європи”.

Митрополит Шептицький: “світ тепер оцінює національні культури так високо. Що тільки під фірмою національної культури можна здобути собі місце у всесвітній культурі”.

Петлюра: шлях кожної нації густо скроплений кров’ю своєю і чужою.

Донцов: слід працювати солідно, зосереджено, зі страшною мовчанкою.

Донцов: криза націоналізму не в тому, що нація недозріла, не у вадах політичної програми, а в відсутності відповідних людей. трагедія Укр. в тому, що на чолі революційної маси є люди з чисто мировим складом психіки, роз’їджені сумнівами щодо життєвої сили нації на здібні ні на ризики, ні на широкий жест, наділені всіма вадами переконаного Фіністера, і ні одного з тих, якими визначаються ті діячі, що ведуть маси. (“з нагоди 5 роковин проголошення незалежності України”, 1923р).

Юрій Липа: “Складність людини в тому, що вона покидає свою расу, є зрада в тому, що вона служить чужій, ворожій расі, але безсоромність, огидна безстидність зрадника  втому, що він перед … чужих хоче довести, що раса його впала, знищена після того, як він її зрадив”.

Маланюк: «Згадує ці очі не для зітхань, не для сліз, не для солодкавого болю моральної імпотенції і моральної розпусти».

Іван Огієнко: « Щоб був всенаціональним органом, де гетьманець, соціаліст, монархіст, унерівець сидітимуть у нашій культурі однаково тепле і гостинне прийняття».

О.Ольжич: «Українські націоналісти не знають слова «Здамось!»».

« А тому віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться ніяких фізичних ударів. З почуттям вищого благословення на чолі назавжди рішена на своєму шляху, в революції народжена сучасна Україна спокійним ликом стріває негоду і бурі, знаючи, що вони розвіються, а вона буду»- оптимізм Ольжича.

«Через міжнародне право ми не можемо повернути наші землі - Воронеж з-під Росії.

Зенон Пеленський: « Політична боротьба не може керуватися  прямолінійно і нормами моралі».       

С.Томашівський: «Петлюра: політичний некролог». Він не вважає Петлюру національним героєм.

Федір Корш про Петлюру: « Українці самі не знають кого вони мають перед себе. Вона гадають, що Петлюра  видатний редактор, патріот, громадський діяч-це все правда, але не ціла правда. Петлюра безкінечно вищий за те, що вони про нього думають. Він з вождів, людина з того міста, що колись в старовину закладали династії,  а в наш демократичний час стають національними героями. Живе він при несприятливих умовах, не може виявити себе., та хто знає ж не зміниться все навкруги, а коли зміниться, буде він вождем українського народу, така його доля».

Донцов: «З у сіх ворожих ідей  жодної Рос. не побоювалася так, як українську. Міхом, наклепом та тюрмою поборювала вона її перед великою війною і своїми білими і червоними арміями, під час революції, розгадом і провокацією- на вигнанню, щоби скінчити індивід терором, якою жертвою впав на паризькім труху бувший голова директорії і головний отаман війська УНР С.Петлюра» .

С.Петлюра: « Петлюру, коли ходить не про особу не так легко знищити, як думають росіяни і змінити природн. розвиток най. свідомості провокаційними заходами ледве чи пощастить росіянам».

Петлюра: «Боротьба не закінчилася…».

Петлюра: «Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю чужою і своєю, ворожою і рідною. Кров закінчує глибокі процеси нац. емоцій, усвідомлень, організацію праці, ідеологічної творчості. Нація свідомо і раціонально використовує для самоствердження свого права на державне життя. Кров пролита для цієї великої мети не засихає».

Донцов: «Петлюра занадто … совість мертвими засадами старого українства, аби затріумфувати над ним і мав великий респект перед демократією, то провадити її до такого стану нам з нею можна робити все, тому закидають «погроми». Не підходило до сеї проблеми з точки погляду міщанської моралі. Для нас перемога української ідеї важніша від життя тисячі українців, а тим більше від життя шварборцеві кронштейнів(про Броцького)».

Петлюра:» Слід берегти тих діячів наших, що мають сталеву волю, ясність думки, сталеву волю, здатність до праці, тактовність в обходженні з людьми, політичну освіту, широкий масштаб в роботі і чесно ставляться, як до своїх, так і до державних грошей».

Петлюра: «Накидати народові передчасно форми державності було б небережним- вони не витримали б іспиту, а сама ідея державності скомпрометувати себе могла на довгі роки».

С. Томашівський:  «Впадає в око і те, що Петлюра аналізуючи минуле, в пошуках історичної правди і пояснення того що було дуже приречено пише про ці події, як людина-фаталіст. Це не стільки пошук історичної правди, скільки правди болючої, неприємної, спроба виправдати, пояснити свої дії, захистити свої погляди і рішення».

Роман. Рахманний: «Кожен українець є вояком за ідеї воюючої України».

Р.Рахманний: «Тому з тим більшою силою лунає клич крові, щоб промовляло чорило-укр. мовою».

Р. Рахманний: «Народ має право вдаватися до наших методів боротьби, які застосовували до нього, який втратив державність».

Р. Рахманний: « Абсолютної об’єктивності в історіографії нема. Світова історія буде менш оцінювати історика, що відрікається національних характеристик. Прикмети національної культури зобов’язують, якщо залишаються на рівні із світовим».

Стахів Матвій: «Ідея соціалізму з людським обличчям-весна народів».      

С. Бандера: “Коренем усіх помилок американської  політики і планів супроти СРСР є теза, що московська нація, імперіалізм і більшовизм-це три окремі, а не органічно зрослі з собою явища, що ворогом для всіх інших народів є сам більшовизм, і що в боротьбі проти нього можна мати московський нарід за союзника».

С.Бандера: «Російський народ заражений імперіалізмом тому не здатний на «майдан»».

С.Бандера: « Українці ніколи не перестануть боротися навіть якщо на зміну більшовизму прийде московський імпералізм. І не залежно від того чи якісь держави будуть допомагати чи ні».

С. Бандера: «Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву і глибоку віру в Бога –спасителя, кожна людина і цілий народ має змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти».

Микола Сціборський: « Аналізуючи в реальному житті всі вияви народної ініціативи, критичності і самодіяльності, зобов’язуючи до спільного поступу, держава руйнує умови …може створюватися бажаний їй самій тип сильної, активної, ініціативної людини, замість аристократів духа, витворяє вона рабів, бездушних і обмежених… своєї системи».

Микола Сціборський: «Нещасний народ який не може зрозуміти у відповідний момент, що диктатура потрібна».

Шлемкевич: «Є різні правди-догми, що їх небесна чи земна сила каже визнавати, висновки і інтуїції, що віримо без доказу, з внутр. потреби.Кожна людина, культура носять у собі такі правди».

Морд: «Поняття правди в українському світогляді є центральними».

Горький: « Факт-це ще не вся правда, а сировина з якої треба видобути справжню правду мистецтва…У нас змішують випадкове…Треба видобути з факту сенс» .

Донцов: « Фактів в світі нема є лише дух і воля, що ним керує. Є людські пристрасті, які порушують подіями і людьми. Решта ж- фантоми і примари хто хоче бути помічником і зєднати когось для своєї ідеї, повинен знати, що факти- це крив’яне коло, яке лиш курка наважиться переступити. Є не факт, а тенденції. Їх треба вивчитиі на них спиратися, а решта-фантазія» .      

Франко: «Розум якого завжди бракує людству, як частинка поступу».

О.Назарчук: «Жінка-як свічка запалена, яка одночасно горить з двох кінців».

Є.Маланюк: «Може у людського народу так гостро не стоїть проблема стилю, формотворчого духа, ми констатуємо, проблема державного стилю є також проблемою стилю».

Донцов: « Безплідне скиглення-тразигізм без оптимізму. Безплідне мрійництво-трагічний оптимізм без трагізму». 

42. Преса Буковини 20-30х років.

     Лідер Української національної партії В.Залозецький, який бачив хиби партії і її слабкість,  підтримував ідеологію, політичну концепцію і революційну дію українського націоналістичного табору. Він фінансував перше число “Самостійності”, підтримував матеріально і морально й інші націоналістичні видання. Але у 1937р. воєнний суд засудив редактора “Самостійності” І.Григоровича за те, що тижневик заохочував українців до революції, за неповагу до румунських законів тощо. Після цих процесів легальна праця стала неможливою. Влада заборонила видання, діяльність товариств.

     Журналістський процес на Буковині можна поділити на кілька періодів. Перший з них – це 1900-1914рр. його зміст  - продовження процесу національного відродження, який почався у середині 80-х рр. минулого століття.

Як і в Галичині, в авангарді буковинської молоді йшла студентська молодь. На Буковині діяло академічне товариство під тією ж назвою, що й у Львові – “Молода Україна”, видання товариства редагував В.Сімович. Політичне життя Буковини активізувалося з виходом видань Революційної української партії. Майже весь матеріал сюди присилали з Наддніпрянської України, згодом туди переправляли журнал.

У Чернівцях в 1902-1903 рр. виходив місячник “Гасло”, відповідальним редактором якого був Л.Когут, а фактичним – Д.Антонович. Публікації вміщували анонімні або писали криптонімами. Обсяг видання сягав від 16 до 52 сторінок. Автори писали про українські проблеми в Австро-Угорщині. Друкувалися тут В.Винниченко, А.Жук.

     На початку 1903р. у Чернівцях почав виходити ще один місячник РУПу – “Селянин”, відповідальним редактором якого був Л.Когут. З 12 номера він виходив у Львові, за редагуванням С.Вітика. у перших місячниках Л.Когут пропагував ідеї брошури М.Міхновського “Самостійна Україна”.  Але “Гасло”, “Селянин” все ж були газетами наддніпрянських українців.

     Із буковинських виходила “Буковина”, перше число з’явилося ще 1 січня 1885р. Першим головним редактором був О.-Ю.Федькович. замість “Буковини” виходив “Народний голос”. Під час рос. окупації 1915-1917 рр. “Буковину” відновили, але видавали у Відні, коли росіяни відступили, то у 1918 р. газета знову виходила у Чернівцях. За часів укр. влади “Буковина” виходила щоденно, але вже з 11 листопада 1918р. румунська окупаційна влада припинила видання. Спочатку “Буковину” видавало  товариство “Руська бесіда”. Потім газета була офіційним органом народовців, потім – національно-демократичної партії. З “Б” співпрацювали практично всі визначні діячі сусп.-політ і культ життя Буковини: С.Дашкевич, О.Маковей, С.Кравчук, Л.Когут, В.Сімович, О.Шпитко, М.Левицький та ін.. “Б” так визначала своє завдання: вона має поставити нарід Буковини на вищий рівень духовного і морального розвою з іншими народами. “Б” не була партійним органом, хоча традиційно орієнтувалася на народовців, багато в чому їх підтримувала. Професійний рівень газети був високим. З “Б” співпрацювало багато відомих укр. діячів того часу: М.Грушевський, В.Гнатюк, В.Щурат, О.Кобилянська, О.Маковей. Я.Веселовський.

     На поч. 20 ст. виходили рос і укр. мовою москвофільські видання: “Православна Буковина” (1893 – 1904) і “Буковински ведомости” (1895-1909р.) – цей часопис був органом москвофільського то-ва “Народна рада”. А то-во “Руська рада” видавало для широкого читацького загалу двотижневик “Праця” і “Руська рада” (1898-1905).

     Набуло популярності видання “Добрі ради” призначене для селян і робітників. Його видавав І.Данилевич у 1889-1914р. 

     У 1909-1919 р народовці, пов’язані з “Руською радою” видавали ілюстрований тижневик “Народний голос”. Наклад видання – до 4000 примірників.

     Традиційну народовську політику продовжувала “Нова Буковина”, яка орієнтувалася на традиційні народовські цінності й ідеали.

     Прихильника Смаль-Стоцького видавали тижневик “Україна” (1913-1914) орган Укр. демократичної партії, за редагуванням З.Кузеля.

     Такі періодичні видання мала Укр радикальна партія: “Народна воля” (1905-1909р.),  “Народна справа” (1907), Громадянин (1909) Народна воля (1914).

     Соціал-демократична партія видавала тижневик “Земля і воля” 1905, “Народний голос” (1911-1951), головним друкованим органом виступав двотижневик “Борба”.

     В Галичині Буковинські москвофільські видання почали виходити зрозумілішою для народу мовою: “Православна Русь” (1909-1910), тижневик. Орган то-ва“Народна рада” та “Руська правда” (1910-1941).

     Протягом 1904-1907р. виходив журнал “Промінь” – орган укр. вчителів. Редагували його І.Герасимович, І.Карбулицький. Проблематика видання була різною.

     У 1910р. почав виходити двотижневик “Каменярі”  - орган “Вільної організації укр. вчительства на Буковині”. Редагував його теж І.Карбулицький. У 1909р. Товариство українськи вищих шкіл і “Учительська громада” зі Львова почала видавати журнал “Наша школа”, редагував журнал І.Кривецький. За Буковинську частину відповідали М.Кордуба та І.Прийма. Журнал виходив 1909-1914рр. 1916-1918р.р.

     Протягом цього періоду виходило видання для хліборобів. Товариство “Селянська хата” у 1903-1907, а потім 11р видавала “Вістник журнал “Народні багатства”” У 1904-1913 у Чернівцях Краєва культурна рада видавала газету хлібороб.  

     Появлялися видання для молоді: “Вісти з Січи” 1907р., “Голос молодіжи” 1909, “Молодіж” 1910.

     Виходив укр.. та румунською церковний журнал “Канделя”. В 1910 виходили видання для дяків “Дяківські відомості” та “Ранок”.

     У 20р. виходили друковані органи радянської секції соціал-демократичної партії, це “Воля народу” 1919-1920, “Громада” 1921, “Боротьба” 1925-28, “Земля і воля” 1927 “Борець”, 1929-30, “Робітник” 1921-23, “Вперед” 1923

     Колишні члени нац..-демократ. Партії та Руської ради видавали “Народний голос” 21-23, “Зорю”24-25 “Землю”25-26 “Рідний край”26-30 Укрїнська Народна партії видавала “Народ” 26р.

     Перед першою світ. війною Руська рада, а потім укр.. Союз послів у Буковині видавали газету “Народний голос”, відповідальним редактором і видавцем якого був І. Созанський.

     У квітні 26 Укрю нар. Партія почала видавати газету “Народ”, її завдання обороняти українство Буковини.

     Серед видання 20 р.р. помітним є “Рідний край” 26-30. Воно незалежне, але фактично підтримувало Укр. НАц. Партію. Видавав і редагував Л.Когут. Завдання – виховувати українців національно свідомими, виступати проти гуманізації, захищати нац.. інтереси у всіх сферах суспільного життя.

     Виходили сатирично-гумористчні часописи “Щипавка” 22р., “Жало” 26р.

     Журнального типу видань, окрім “Променя” 21-23 не було. Цей журнал видавав Комітет молоді.

     У 28 р. почав виходити час (незалежний безпартійний часопис).Його видавав спочатку Т. Глинський, потім Видавнича спілка Час з 29 року.

     Соціал-демократи видавали тижневик “Життя” 31-34р.р. НА початку 32 укр.нац. партія видавала газету “Народна сила” 32-34р.р.

     “Українська ластівка” – дитяче видання, що його вирішила видавати “Українська школа”. Перше його номер з’явився в 33р.

     “самостійна думка” Один з кращих журналів того періоду не лише на Буковині, а й на Західно-укр. землях. Редактор і видавець С.Никорович.

     Визнчну роль у пропаганді української національної ідеї та у вихованні буковинських українців, у захисті їх інтересів і прав відігравав тижневик “Самостійність”. Перше число вийшло 1.01.34р., тиражем 7 тис. прим.Такого накладу не мало жодне інше буковинське видання. Як і “Самостійна думка”, “Самостійність” стояла на позиціях українського націоналізму.

41. Преса Карпатської України.

Періодизація преси Карпатської України:1) життя українців за часів Австро-Угорщини-пошук національного обличчя, доба національної ідентифікаціїї; 2) спроба самовизначення (1918-1919); 3) неухильне зміцнення українських національних позицій і боротьба за втономію (1920-1938); 4) доба автономії державності (1938-1939).

А. Животко пов’язує початок Карпатської преси з іменем І. Чаковського, що у 1856 році почав видавати «Церковную газету», що радше виражала інтереси закарпатських москвофілів. Виходила російською мовою, яка більш була схожа на «язичіє» проти цього був М.Драгоманов. ! 1867-1871 рр. в Ужгороді виходив «Свет» Видавало його Товариство

Св. Василія Великого. Це було перше видання, що вийшло у Карпатській Україні.. 1 1871 році ця ж газета почала виходити під назвою «новий свет», але як і попередній не мав популярності серед українців через москвофільські ідеї. 1873 рці почав виходити часопис «Карпати»(М. Гомичков), проте до 1886 року втратила свою популярність. 1885, виходив понад 10 років, мав 25 передплатників.У 1897 р. починає виходити часопис «Наука», його видає Товариство св. Василія Великого. З часом до нього почали ставитися вороже москвофіли. Його мова все більше наближувалася до народної. На сторінках з’являлися твори закарпатських авторів, Наддніпрянської України і Галичини. Видання захищало історичні права українців, сприяла розбудові культурно-освітнього та економічного життя. З 1907 починає виходити додаток «Село». «Наука» виходила до Першої світової. Під впливом «Науки» у 1808 році виходить «Неділя». Виходила у Будапешті за редакцією М.Врабеля для угро-русського народу. За розрахунками А.Животка до розпаду Австро-Угорщини виходило 13 часописів, з них лише «Наука» найближча до народної.

У другий період, що тривав лише рік і коли гостро ставилося питання щодо незалежності русинів виходила»Наука», яка від 1 січня 1919 року змінила назву на «Руську країну».До попередньої повернулася у вересні. ЇЇ політичним противником була «Руська правда», яке ненавиділо все українське.

Наступний період 1920-1938 рік-період піднесення українського національного руху. В ті часи культурну боротьбу очолювала з українського боку «Просвіта»(9 травня 1920). До середини тридцятих років вона мала 14 філій, 235 читалень, 143 аматорські гуртки. Від 1921 року існував театр актора М.Садовського. При просвіті діяв науковий відділ з бібліотекою та з музеєм і видавництвом «Наукового збірника». Видавала 150 книжок. Виходив дитячий журнал «Пчілка». Філія «Просвіти» в Хусті видавала журнал «Світло». Чеський уряд будь-якими способами намагався закривати читальні, але «Просвіта» працювала йому всупереч. Гостро постало мовне питання. У 1936 році вперше на Закарпатті вийшов підручник українською -«Жива мова» Ф. Агія.. Державною українська стала лише на Карпатській Україні. Серед видань цього періоду, що боролися за культурне піднесення свого народу були: «Українське слово», «Свобода», «Земля і воля», «Нова свобода», «Народна сила», «Поступ», «Пробоєм», «Карпатська правда» та ін., але слід розрізняти видання українські та україномовну. Тоді сформувалися такі групи видань: 1)ті, що стоять на український позиціях,2)ті, що орієнтуються на Чехо-Словаччину,3)про мадярські,4)москвофільські,5)комуністичні, ті, що орієнтуватися на більшовицьку Росію. Партій  у 1920 році було безліч, але російською лише одна - Руська хліборобська партія, яка у 1923 стала Християнсько-народною партією, її очолив о.А. Волошин. Орган -«Свобода». У 1936 році Українське національне об’єднання почало видавати «Нову свободу». Соціал-демократи видавали «Народ», а потім Українська селянська партія видавала «Народну силу».

Загальнополітичні видання: «Українське слово», «Нова свобода»;офіційні урядові видання: «Русин», «Бюлетень»;літературно-художні-«Наша земля»; наукові видання: «Наукові збірники» «Просвіти», «Вісті етнографічного товариства»; просвітницько-популярні: видання «Просвіти»; педагогічні: «Урядовий вісник», «Учитель», «Учительський голос»; господарсько-торгові, кооперативні-«Господар», «Підкарпатське пчолярство», «Кооператива»; молодіжні: «Пластун», «Пластовий ранок», «Поступ», «Табор»; дитячі: «Віночок для підкарпатських діточок» тощо.

«Русин»- 1920-21, неофіційний орган Г. Жатковича, головним редактором був його брат. Об’єктивно відображала події того часу. Вона робила все можливе, щоб залучити людей до ідей українства та залучити їх до нац.українського життя. На сторінках «Русина» друкувалася Ю.К. Жаткович, С.Сабов, Ф. Тихий тощо. З 1923 року щоденник «Русин», очолив Ф. Тихий. «Русин» намагався піднести політичний рівень українців. Писав про політичне життя краю, вміщував огляди інших видань., не оминав економічну проблематику, мистецтво, культурне життя.

«Народ»-20-21, з 14ч. назва «Вперед». Його започаткували відомі діячі «Просвіти» Є. Пуза, С.Клочурак. Основні рубрики-«Дописи», «Вісти», «Вісти з світу». Багато уваги приділяла культурній проблематиці. З 15 номера, виходить перший номер «Вперед»..Редактор-Ст. Клочурак, згодом Дм. Німчук. Виступала проти москвофільства, чехізації, мадяронів. Були випади проти «Свободи» та «Українського слова».

Важливе місце посідало видання «Свобода»(22р.). Перші три роки воно було незалежним., а з 25р. видання Християнсько-народної партії. Виходила на кошти о. А. волошина. Рубрики: «Із партійного життя», «Дописи», «Новітні вісті», «Політика», “Бесіда», «Література», «Духовне життя».До 30 р. виходила з етимологічним словником. Містила відомості із діяльності «Просвіти».В ній містилися вагомі з огляду нації статті о. А .Волонина.1938р стає «Нова свобода».

«Свобода» і «Вперед»-партійні видання, «Українське слово» було покликане бути над партіями.  Виходила газета двічі на місяць, а з 1934 року стає тижневиком.»Українське слово стояло на боці української мови., полемізувала з антиукраїнськими виданнями(«Руській вестник», «Русская земля», «Наш путь» тощо). Відображало життя пол.., екон., культ. закарпатських українців, та про діяльність товариств і організацій, зокрема «Просвіти», «Учительської громади». Особлива увага приділялася проблемам літ, писали про інтелігенцію.

«Народна сила»-(36-38) орган Української селянської партії. Заснувала письменниця І.Невицька.Рубрики: «»Вісті», «З українських земель», «що чувати в світі», «повідомлення». Намагалася відобразити картину життя краю. Захищала автономію краю, проти москвофільства і чехізації.1938 перестає виходити.

Також у зростанні національної свідомості важливе місце посідали журнали: «Учитель», «Учительський голос», «Наша школа», «Підкарпатська Русь», освітньо-господарський журнал «Світло», журнал «До перемоги».

Четвертий період-доба автономної державності. 15 березня 1939року Карпатська Україна стала незалежною. В цей період єдина щоденна газета «Нова свобода». Це український незалежний щоденник, на якому лежав тягар стосовно діяльності КУ.18 січня1939 року було створено Українське національне об’єднання (УНО). Карпатська Україна почала готуватися до виборів у Сойм, передвиборчу кампанію провела  «Нова свобода». На виборах 93.8 % проголосували за кандидатів УНО, що свідчило про гідне виконання свого обов’язку. Рубрики газети: « Вісті по світу», «На теми дня», « Культура й освіта», «Театр і мистецтво», «по селах і містах Карпатської України, рубрики із оглядом зарубіжної преси, про КУ.

Також театр «нова сцена» видавав місячник «Нова сцена»(1939р.), виходила для се клан газета «карпатська Україна», у Празі тижневик «Наступ», релігійний місячник «Благовісник», також виходив «Урядовий вісник» за ред.., Гренджі-Донського, офіційний друкований орган уряду, багато зробили відділи «Летючої естради».

39. Краєзнавча преса 20-30х рр.

Товариство «Плай» надавало краєзнавству великої уваги- займалося видавничою діяльністю ТА МАЛО ТРИ ФІЛІЇ – У  ПЕРЕМИШЛІ, СТРИЮ і САМБОРІ. Краєзнавча проблематика була постійною у « Українському слові» , «Пробоєм», « Підкарпатській Русі» ( журнал спочатку порушував тільки історико-краєзнавчі проблеми , а згодом і проблемі  виховання національно  свідомого молодого покоління, на його сторінках виступали такі  діячі – А. ВОЛОШИН , Гнатюк, кріль та ін.) «Свободі».

Журнал  «Наш рідний край»  виходив у Тячеві, редакція  журналу організовувала  конкурси на збирання  усної нар. Тв.., друкувала поради як писати  краєзнавчі матеріали. Частина краєзнавчих матеріалів зявляється на сторінках збірника  праць математично-природничо-лікарської секції,  а згодом у «Записках НТШ». НТШ   зробило спробу видавати українознавчий журнал « Стара Україна».

За сприяння «Просвіти»  виходить газета «Наш лемко», також « Плай» видавав краєзнавчий журнал «Наша Батьківщина»( географія публікацій широка – Бойківщина, Волинь, Гуцульщина, Полісся).

У  Самборі протягом 1931-1939 рр. виходив  « Літопис Бойківщина» - видавав його Музей товариства «Бойківщина» . «Літопис Бойківщина» багато писав про бойківські звичаї , це тип наукового видання , його основа  наукові статті, розвідки. 

38.Спортивна преса 20-30х рр.

   Незважаючи на постійні перешкоди і репресії польської адміністрації, у перші повоєнні роки колишні старшини УСС, УГА, що повернулися з війни, а також  таборів військовополонених та еміграції, розпочали відновлювати довоєнні і створювати нові спортивні товариства і клуби, готуючи молодь до майбутньої боротьби за незалежність України. У міжвоєнний період гімнастично-спортивні організації розвивалися у надзвичайно складних і суперечливих умовах. Друга Річ Посполита намагалася підпорядкувати і контролювати легальні українські спортивні товариства. Все ж вони і далі розвивалися та удосконалювали свою діяльність. Найбільш масовими за чисельністю були “Сокіл-Батько”, “Пласт”, “Луг”, “Каменярі” та інші. Вони намагалися не вступати у конфлікт з польською владою і пристосовувати свої статутні положення згідно вимог владних структур. Рушійною силою післявоєнного етапу боротьби галицького українства за незалежність було сокільство.

   Відновивши свою діяльність та створивши нові спортивні клуби у Львові, Перемишлі, Тернополі, Станіславові, Коломиї, Стрию, Дрогобичі, Бродах. Спорт очолювала переважно професура, студентська, гімназійна молодь, що об’єднувалася у спортивних клубах “Україна” (Львів), “Поділля” (Тернопіль), “Сянова Чайка” (Перемишль), “Скала” (Стрий), “Чорногора”, “Пролом” (Станіславів), “Ватра” (Дрогобич), “Богун” (Броди) та інші.

   У 1922 р. під проводом “Сокола-Батька” було засновано спортову секцію, що згодом реформується в Український Спортовий Союз (1924 р.), який керував усім спортивним життям Галичини. Його очолив колишній сотник УСС, УГА, співзасновник УВО                              О. Навроцький. Важливим явищем стає відродження Запорізьких ігрищ (Українських олімпіад), формування нової пластової ідеології. Також засновуються Карпатський лещатарський клуб (КЛК), Український спортивний студентський клуб (УССК), Український туристично-краєзнавче товариство (УТ-КТ) “Плай”, засновником і керівником якого був професор Іван Крип’якевич. При “Плаї” існував спортивний клуб імені сотника Ф.Черника.

   Розбудовувалася і зміцнювалася також пластова організація. Було засновано Український Улад Старших Пластунів (сеньйорів), відомий курінь “Лісові Чорти”, що ґрунтувався на християнсько-світоглядній ідеології, активізується видавнича діяльність “Вогнів”, діє постійний стаціонарний і водний пластовий вишкіл української галицької молоді в Карпатах, очолюваний “Сірим Левом” – Северином Левицьким, Іваном Чмолою та Володимиром Янівим.

   Упродовж 20-х років гімнастично-спортивні організації відновлюють видавництво – часописів “Спорт”, “Спортові Вісти”, “Сокільські Вісти”, “Луговик”. Це був початок активної боротьби українських політичних сил за вплив та опанування сокільським, спортивним рухом. Надзвичайно відчутною була боротьба та завоювання Організації Українських Націоналістів за опанування  всіма ланками спорту і Пласту.

   Польська влада переслідувала й заборонила діяльність гімнастичного товариства “Січ”. Тому в березні 1926 року на основі “Січей” було створено товариство “Луг”. Його очолив колишній генерал-хорунжий армії УНР Роман Дашкевич. Для організаційного зміцнення товариства з липня 1926 року виходить щомісячник “Вісти з Лугу”, а також  було підготовлено “Підручник для руханково-пожарничих Січей та Лугів”.

   Послідовна асиміляторська політика влади, фактична відсутність єдності українських політичних сил штовхали українську молодь до застосування радикальніших форм боротьби: підпалів майна польських власників, пошкоджень ліній зв’язку та інше. Антипольські виступи стали приводом до “пацифікації” – переслідування, арештів членів “Сокола”, “Лугу”, розпуску “Пласту”.

   Спортивно-гімнастичним організаціям та товариствам, зокрема Пласту, велику допомогу надавала Українська Греко-Католицька Церква, насамперед митрополит Андрей Шептицький За їх допомогою було розбудовано стаціонарні пластові табори у Карпатах для вишколу галицької української молоді. Греко-католицьке духовенство брало участь у відкритті та освяченні святкових спортивних змагань, сокільських, пластових здвигів та Запорізьких ігрищ, Днів українського спортовця. Нерідко сокільські, пластові, спортивні осередки на місцях очолювали священики та дяки, які проводили з молоддю релігійну, морально-етичну, виховну роботу. Кожне товариство мало свого духовного опікуна.

   Започаткована в Галичині на початку 1931 року, Католицька акція набула значного поширення серед української молоді. Були створені нові організації та структури – “Українська Молодь Христові”, товариство “Католицька Акція Української Молоді”. Митрополит А. Шептицький ініціював створення національно-виховної, християнської, спортивної організації – “Орли”-КАУМ. З весни 1937 року воно діяло в парафіях на терені трьох воєводств під патронатом митрополичого Ординату. Крім А. Шептицького, вагому організаційно-матеріальну допомогу товариству “Орли”-КАУМ, надавали також інші церковні сановники. Греко-католицька церква брала активну участь і в організації спортивних робітничих, ремісничих товариств, клубів та секцій.

   На початку 30-х років було засновано культурно-спортивний Союз Української Поступової Молоді ім. М. Драгоманова “Каменярі”.  Він діяв спочатку під впливом просоціалістичних ідей, з випуском свого першого пресового щомісячника “Каменярі” та радянофільських партій, але напередодні Другої світової війни повністю перейшов на національну платформу.

   Польський уряд намагався паралізувати український гімнастично-спортивний рух, зокрема свідченням тому “Луги”. У 1937 році у 718 його осередках, переважно сільських, об’єднувалося близько 40 тисяч  юнаків і дівчат. Лугова організація була найчисельнішою в краю. Було розпущено Український Спортовий Союз (1937) та дев’ять його структур: “Плай”, спортивний клуб ім. сотника Ф. Черника, Український Студентський Спортивний Клуб, Карпатський Лещетарський Клуб та інші клуби. Було заборонено часописи “Готові”, “Змаг” і“Спорт”.

   Таким чином, у міжвоєнний період гімнастично-спортивні організації Галичини переживали непростий процес формування і переосмислення своїх ідейно-світоглядних принципів. У міру своїх можливостей вони впливали на національно-визвольний рух. 

37. Торгово-економічна преса 10-30х рр.

На початку 1909 р. на захукр. з виходило три економічно-господарські часописи-  « Економіст», «Народне слово» і  «Господар і промисловець». Преса постійно відставала від темпів економічної діяльності українців Галичини.

Офіційним органом Ревізійного союзу  україн.кооператив був  місячник «Гос подарсько- кооперативний часопис» - де активно провадилася пропаганда кооперативних ідей, захищали демократичний характер кооперую ідей. Протягом 1928-1939 рр. виходила «Кооперативна республіка» - економічно –суспільний вісник. Тут друкували наукові та науково-популярні публікації  які стосув. Українського кооперативного і економічного життя. Також виходив місячник « Кооперативне молочарство», а згодом на його основі « Сільський господар».  Центробанк видавав « Кредитову кооперацію» - « місячник для справ кредиту і ощадливості»

Також виходили такі видання: «Український купець» ,місячник для українських купців і промисловців, « Торгівля і промисел»( журнал вміщував  публікації які мали практичне значення для українських купців і промисловців ,багато місця в ньому віддавалося під рекламу та оголошення, мав успіх серед читачів)  «Добробут» ( БУВ МІСЯЧНИКОМ ЖУРНАЛЬНОГО ФОРМАТУ -, ПОЧАВ ВИХОДИТИ  У ВАЖКІ ЧАСИ економічної кризи, журнал намагався підтримати  українських купців, ремісників, , адже йшлося про завоювання укр.. міщанства, про перетворення міст у важливі культурні чинники сусп.. життя. Але така спроба провалилася – вийшло лише 5 чисел Д)і « Промислово-торговельний вісник»( ПОЧАВ виходити у Варшаві- журнал підтримував господарську ініціативу одиниць, ВВАЖАЮЧИ ЩО НЕ можна обмежуватися лише кооперативною формою організації укр..ек.життя).

36. Професійна преа 20-30-х рр.

Педагогічна преса. У 1923 М. Тараньком відновлюється видання журналу «Учитель». Місячник, присвячений справам виховання., шкільництва і учительства. Ред.. А. Зелений. Виходив до 1924. Обсяг – 24 сторінки. Захищав права вчителів. Наприкінці 1924 перестає виходити і його змінює педагогічно-науковий збірник «Учитель». Вийшло 2 томи. Редактор знов М. Таранько.  Серед авторів – І. Климко, Мю. Галущинський, В. Гнатюк та ін.

«Учительське слово» ще одне видання відновлене після війни (у 1920).У 1929 вирішили перетворити видання на двотижневик. Стало колискою нашої педагогічної преси. Активно захищало  права вчителів. Був друкованим органом укр.. шкільництва міжвоєнного двадцятиліття. Відділи д/п 30-х: статті на заг. Теми, організація і пропаганда, куток учительського професійного руху, з голосів польської вчительської преси, література і публіцистика, поради й оборони, некрологи.

1925 –34 «Українська школа», була наступницею «Нашої школи». Науково-педагогічний журнал. 1938 – знову виходять дві книжки журналу. Виходив до  1939 р.

Лікарська преса. 1920 – переш число «Лікарського вісника». Завдання – розповідати про укр.. мед. Науку, поради  лікарям і пацієнтам.  1921 – перестає виходити.   У 1925 видання відновлюють. До 1936 вихолив як квартальник. Важко говорити про науковий рівень публікацій стосовно методик лікування. Друкували матеріали з мед. Термінології. Повідомляли про нові книги з медицини, діяльність Українського лікарського товариства.  Мав не лиеш професійне а й загальнонаціональне значення.

Преса для укр.. інженерів. У червні 1923 – 1-й номер літографічного  часопису «Вісти». Другий номер не вийшов. 1925 – «Технічні вісти». Мав відповідати на наукові потреби укр.. інженерів.  Ред.. Я. Стефонович. Був органом Українського технічного товариства.

Правнича преса. Союз українських адвокатів видавав «Бюлетень Союзу укр.. адвокатів». 1928 – СУА вирішив видавати «Життя і право». Виходив як квартальник. Вид. – К. Левицький. Це апогей західноукраїнської правничої преси. Завдання – служити усій нації. 

35. Преса для жінок 20-30-х рр..

У 1925 рр. кооператив «Українське народне мистецтво», створений Союзом українок

, почав видавати ілюстрований місячник «Нова хата». Спочатку був присвячений «модам і справам домашнього жіночого господарства», а з 1926 по 1939 – «журнал для плекання домашньої культури». Ред.. – Марія Громницька, Л. Бур ачинська- Рудик . Популяризувала народен мистецтво, відкривала духовні скарби нашого народу, патріотизм. Особливо  відомі цикли В. Січинськогого про дерев*яну архітектуру, про кераміку і скло. Збирали народне вбрання.  Багато  з історії одягу з різних регіонів Зх. Украйни. Матеріали про відомих художників того  часу, відомих українок, про місце жінки в суспільному житті. Журнал виходив за рамки просто жіночого  видання – тут представлена укр.. і заруб. Література, огляди літератури і преси, рецензії, анотації та ін. З «Новою хатою» почався найкращий період з історії укр.. жіночої преси.

Вересень 1925 – 1-й номер «Жіночої долі». Вих.. у Коломиї аж до 1939 – до приходу більшовиків. Ред.. – Марія Ставнича. Розповідав про Союз українок хоч і не був його органом, розповідав про жіночий рух.  Порушував проблеми селянського побуту, культурно-просвітницької роботи сере д селянок. Мета – «виховати жінку та свідому своїх прав громадянку не забуваючи що вона є при тім дружиною. матір*ю, господинею». Багато суспільно-політичних матеріалв , публіцистики (О. Кисілевська, М. Рудницькі, Б. Баранова) Рубрики – «Вісти з Союзу українок», «З життя наших жіночих організацій», «Жіночий рух», «Зі світа», «З чужого жіночого світу», «Часть господарська», літературний відділ (твори Шевченка, Франка, Українки, Лепкого іт. д), критико – бібліографічний відділ – «Що радимо читати», «Серед книг», «Які журнали у нас виходять», подорожні нариси О. Кисілевської  О. Яблонської, був навіть американський відділ , розважальна частина («Цікаві вісті» «Сміховинки». Серед співробітників бв один чоловік – А. Чайковський.

Своєрідною формою періодичних видань були альманахи – календарі або календарі, що їх видавало видавництво «Жіноча доля.»: «Новий шлях», «Наша книга», «Жіноча доля».  

Тематичні розділи: історія жіночого руху, аналітичні публікації щодо сучасних проблем, розповіді про відомих українок, літературна частина, поради, календарі, реклама. 

З 1932 «Жіноча доля» видає  додаток «Жіноча воля»  - для сільського  жіноцтва. Намагалися підвищити культурний, освітній рівень жінок у селі. Рубрики; літ. відділ, методологічні матеріали, «Праця в жіночих гуртках», «З життя наших товариств»….

2-й додаток до «Жіночої долі» - «Світ молоді». Почав вих.. у 1932. «місячник для українських дівчат». Видавець – О. Кисілевська, ред.. – Марія Ставнича, Ірина Вільде.  Політична позиція втілена в обов*язках українки – не сумніватися в перемозі укр.. народу, не розмовляти чужою мовою, Порушували тему фемінізму.

Одною з резолюцій Українського конгресу жінок стосувалась преси Союзу українок «У справі жіночої преси і видавництва Український Жіночий Конгрес стверджує необхідність видавання поважного жіночого журналу на засадах устійнених Українським Жіночим Конгресом для поглиблення ідеології та консолідації українських жіночих сил».  У жовтні 1934 Союз українок  заснував у Львові жіночий видавничий кооператив, а 1 січня 1935 появилося перше число двотижневика «Жінка».- органу Союзу українок. Ред.. – М. Рудницька.  Найкраще видання для жінок міжвоєнного двадцятиріччя. Орієнтувалося ан на жінок з інтелігенції. Журнал ніколи не запобігав перед польською владою. Влада часто втручалася у роботу видання і конфісковувала окремі матеріали. У травні 1938 р. було заборонено Союз українок, перестала виходити і «Жінка».  Передові статті видання – «Жінка  і політика», «Будбмо єдині», та ін (актуальні і зараз.) . Рубрики : про діяльність Союзу українок «При громадській роботі», «Вісті з союзу українок»…, історії жіночого руху в Україні, історії відомих українок, проблеми родини, виховання молоді, культура, мистецтво етнографія.  Заборона Союзу українок і «Жінки» призвела до протестів. Але від січня 1938 р. «Жінка» хзнову починає виходити.  Союз українок створює політичну організацію «Дружина княгині Ольги» - організація інтелігенток. Союз українок видає з січня 1938 р. видає місячник «Українка», популярний часопис. Ред.. – О. Федак-Шепарович. Писали про роботу відділень Союзу українок, проблеми виховання, висвітлювали роботу «Просвіти» і «Рідної школи». У 1931-36 рр. «Жіноча громада» мала тематичну сторінку «Жіночий голос» в «Громадському голосі», органі УСРП. В 1936-39 виходив як самостійне видання. Дотримувався соціалістичної орієнтації. Рубрики; література, розповіді про письменників, «Для родини і господарства», «Одяг і вишиванка», «Бережем здоров*я», 

34. Основні видання для дітей 1 пол. XX ст.

Традиції заідноукраїнської періодики для дітей почали формуватись в середині минулого століття.

Першою ластівкою дитячої перси справді була «Ластівка» - додаток, який виходив з 1869 р. при  журналі «Учитель» (видавав М. Клемертович). Згодом від 1875 до 1881 «Ластівка» виходила як самостійне видання. (двотижневик). Відзначалась москвофільськими настроями.

Лише з появою журналу «Дзвінок» можна говорити про дитячу пресу, яка мала українське національне обличчя.  Вих.. у Львові в 1890-1914 рр. Заснував його віл=домий педагог і етнограф, автор Гуцульщини В. Шуфевич. Протягом перших двох років він був видавцем (редагував В . Барвінський) а в 1892 р. Шухевич передав журнал Руському Товариству Педагогічному. Такого сузір*я зіркових авторів не мав потім жоден журнал  для дітей – тут друкувались твори Франка, Л. Українки, М. Коцюбинського, Б. Глібова. М. Вороний та багато інших. Тому літературний рівень журналу був високим. Твори зарубіжних авторів теж друкувались тут – Езоп Грімм, Твен і т. д.  Редагували у різні часи – Ол. Барвінський, В. Шухевич, В. Білецький, К. Паньківський, В. Пачовський, К. Малицька , д, Лук*янчук, А. Алиськевич, К. Гриневич, І. Крип*Якович.

«Світ дитини» - 1-ше видання для дітей, що  почало виходити на теренах Зх. України після першої світової війни. Вих.. протягом 1919 -39 рр. Заснував і видавав – вчитель Таранько. Одне з кращих видань для дітей протягом 20-х-30-х рр.. Вдалось залучити багатьох журналістів, учених, художників. Перше число – 1 листопада 1919 р. художники – О. Кульчицька, О. Курилас, Е. Козак, Л. гец. У 30- х – з*являються фотознімки. Осн. Завдання – виховувати читачів патріотами. Рубрика «Малий історик (вели рубрику А. Лотоцький, М. Голубець), літературний розділ – друкували твори укр.. і зарубіжних письменників, багато публікацій про фізику, ботаніку, біологію, географію, хімію, матеріали про те як дітям слід себе повоодити, розповіді про великих людей науки, літератури, мистецтва, чисто прикладні вправи та завдання (журнал прагнув розвинути творчі здібностів дитини, ініціативу, бажання досягнути успіху), рубрика «Слово на мандрівках» та « Свій до свого по своє» - краєзнавча проблематика, писали також про спорт, руханку, пропагували пластунський рух, були й ребуси, загадки, шаради, анекдоти, був і відділ бібліографії де друкували списки рекомендованої літератури для дітей. Журнал активно листувався зі своїми читачами, друкував їхні твори. Виходив 2 р. на місяць. Мав більше світський характер наодміну від «Нашого приятеля» (1922 - 1939), який більше уваги приділяв релігійному вихованню. «Наш приятель» видавало Маріїнське товариство молоді у Львові. Серед редакторів –о. О. Бараник, о. Й. Маркевич, о. І. Назарко. Були тут і матеріали нерелігійного змісту, адже автори намагались зважати на інтереси дитячої аудиторії – пригодницькі розповіді, ребуси. Загадки, повідомлення про нові книги, видання.

Журнал «Дзвіночок» - видання концерну «Українська преса».  Вих.. у 1931-39 рр. Редактор – Ю Шкрумеляк. Розрахований був ан сільських дітей молодшого шкільного віку. Виховувало своїх читачів у патріотичному і християнському дусі.  Розповіді про маленьких героїв України, про видатних людей і визвольні змагання України, розповіді із сфери фізики, техніки, географії, молитви, колядки невеличкі оповідання, гуморески, загадки, ребуси. Був добре ілюстрований (художники Е. Козак, П. Андрусів), були і фотографії.

Ж. «Малі друзі» - 1937 – 38 рр у Львові. Ілюстрований журнал для укр.. дітвори. В січні 1940 з*явився преший номер відновленого  видання у Кракові. Протягом 1940- 42 рр. вих. .як  «часопис для укр.. дітвори», 1943-44 – як «часопис для укр.. дітвори у генеральній губернії». Редактори у різні часи – Я. Ткачук, Б. Гошовський. Дуже сильним було національно- патріотичне звучання журналу. . завдання – виховати малоде покоління національно свідомим, сильним духом і характером. Багато публікацій про героїчну боротьбу, про історичне минуле. Із цензурних міркувань писали більше про боротьбу з більшовиками.  Були публікації що вчили дітей бути чесними, працьовитими, обов*язковими, вірити у Бога. Гумористичні розповіді були, рубрика «Що у світі нового?» - доступно про новини  в краї і закордоном. Ілюстрував – І. Чорній. Після краху Польщі вже у жовтні 1939 р. домоглись нім. Окупаційної влади дозволу видавати преу. Так у січін 1940 р. з*явилось перше число журналу. А з 1942 – знов виходив у Львові. У ті роки на сторівгках журналу були твори І. Багряного, О. Олеся, В. Балагури та ін. Були високі вимоги до творів для публікації.

В інших регіонах окрім Галичини ситуація була гіршою.

В Буковині – 1933- 1938 ілюстрований місячник «Українська ластівка.» (ред.. – А. Кириліів). Видавало товариство «Рідна школа» у Чернівцях. Розповідали про видатних українців, буал історична тематика, ненів*язливо вчили як себе поводити., пропагували нац. Свідомість.

В Карпатській Україні на поч.. 20-х рр. (1920-23) в Ужгороді вих.. ж. «Віночок для підкарпатських діточок». Видання змістовне, ред.. – І. Панькевич.  Довше вих.. ж. «Пчілка» (Ужгород, 1923-34 рр). Ініціатор- П. Кукурудза. Проте це ен зовсім дитяче видання, адже у різні період було розраховане і на дорослу аудиторію.

Із волинських видань – «Сонечко» - «український двотижневий часопис для дітей». Ред.. -  Л. Іщук, Л. Ковпаченко. Поступався галицьким виданням. 

33. Преса молодіжного католицького руху 20-30х рр.

Марійське товариство видавало періодику. 1921 – ж-л «Поступ», 1922 – «Наш приятель» для дітей. травень 1926 – «Вісник Марійських товариств», неперіодичний. Джерело поширення християнської думки. Друкувалися о.І.Назарко, о.Й.Скрутень, о.Р.Лукань, о.Й.Маркевич.

Ліга укр. студентів – ж-л «Поступ» (1921-30) . Ред. О.Надрага. Автори: Г.Костельник, О.Надрага, І.Гладилович, Й.Маркевич, П.Сосенко-молодший, М.Мох, ГР.Лужницький. «Поступ» видавав додаток «Наш прапор».

«Католицька акція» - квартальник, орган Католицької акції. Публікації, присвячені молоді, про Католицьку акцію за кордоном писала рубрика «Католицьке життя у світі». Автори: Ю.Редько, К.Янович, С.Хабурський, Р.Данилович, Ю.Дзерович.

«Укр. юнацтво» (1933-39) - місячник, орган КАУМ-«Орли». Орієнтований на селянську, робітничу, релігійну молодь, освітня і об’єднуюча мета. Поширення ідеології Католицької акції. У деяких статтях з’являється ідея про поєднання християнських і націоналістичних засад. Ідеологічно-пропагандивний напрям представлений публікаціями програмного змісту, статтями на сусп.-політ. та іст.теми. Інший напрям – виховний: наголошення на потребі виховати і загартувати характер. Друкувалися також літ.твори, поезії початківців (Р.Ольгович, Р.Дурбак, В.Соняшний).

«Альманах укр. богословів», 1923 за ред. В.Мельника. Автори: о.В.Мельник, о.Г.Костельник, о.І.Назаренко, В.Яценків, М.Жеплинський. Кілька публікацій присвячено прагненні до унії («Апостол унії» Й.Скрутень, «Ідея національності в світлі християнства» В.Васильця). Була поетична частина, розповіді про греко-кат. семінарії.

1931 – тижневик «Інформаційний стінний часопис», 1932 – «Наша думка», 1934 – «Альманах укр. богословів», 1937 – «Ювілейний альманах укр. католицьких богословів».

32. Преса молодіжних парамілітарних організацій.

Преса «Пласту». Донцов у ст. «Юнацтво і Пласт»: «В ідеї Пласту криється… свіжий світогляд сильних, могутніх, здорових ас, який лише він може відродити скалічену довгими роками ганьби моральність нації». 1920 – початок роботи Верховної пластової ради (О.Тисовський). Організатори: Ст..Тисовський, Є.Монцібович, М.Федусевич, Ольга Мриц, Марія Кекиш.

1921 – головний ж-л «Молоде життя». Редагували С.Тисовський, В.Кузьмович, С.Гайдучок, Б.Кравців, П.Ісаїв. 1-і числа – мета і завдання Пласту, полемічні статті, Пласт як необх. частка структури нац. життя. Після смерті Тисовського – більше публікацій інф-організаційних, втрачає популярність.

«Укр. Пласт» - наступник «Молодого життя». (1923, у Станіславі). Ред. О.Левицький. Рубрики: «З пластового життя», «З пластової хроніки», «Пластові вмілості», «Гри і забави», «З природи і техніки» тощо. Полеміка з польськими виданнями, захист інтересів Пласту перед владою. Політ. х-ктер видання маскувався під виховним. Додаток до «Укр. Пласту» - «Ukraine esperantisto».

Рукописні видання Пласту (існували ще до війни): «Пластова стежка», «Вісник», «Пластовий вісник», «Пес», «Багаття», «Ватра».

1922 – двотижневик «Зозуля» в Станіславі. 1923 – «С-пл-ав» (Стрийський пластовий вісник). Видавнича діяльність – брошури, підручники («Життя в Пласті» Тисовського).

У 2-й пол. 20-х рр. «Молоде життя»: ідеї про служіння Батьківщині, розвиток нац. ідеології. Ред. Б.Кравців. Висвітлювали діяльність Пласту, журналістський і літ. процес, огляд пластової преси. За рішенням суду в кількох публікаціях є уривки, що поширюють антидержавні гасла. Вересень 1930 – останнє число ж-лу. Автори: С.Левицький, Б.Кравців, Б.Заклинський, Є.Жарський, Є.Пеленський, П.Ісаїв, В.Янів.

«Стінна преса» - ще один вид преси Пласту. У 2-й пол. 20-х видання місцевих куренів: «Хі-хі» (гумор), «Зозуля» (Станіслав); «Оса», «Пугач», «Вовкулаки» (Тернопіль); «Ерінії» (Яворів).

1927 – одноднівка «Гей-гу, гей-га» куреня «Лісові чорти», пожвавила вид.діяльність Пласту. 1928 – наступне число, у ст. «Старшим пластунам сьогодні» В.Яворів пише про необх. поєднання пластових надбань з нац.змаганнями. Мету пластового виховання треба підпорядкувати здобуттю соборності.

Інші видання: «Пластова зірка», «Ватра», «Шлях», «Шляхом юначок», «За сонцем», «Стежка». Пластове кер-во високо оцінювало вплив преси на нац. виховання. Протягом 20-х – постійні репресії проти Пласту. вересень 1930 – Пласт заборонили, діяльність продовжувалася в підпіллі.

Преса «Сокола». Мережа сокільских орг-цій поступово відновлюється після війни (багато членів воювало в лавах УСС, австр.армії і УГА). 1923 – «Укр.. впоряд» - видання, що уніфікувало накази, команди. Члени «Сокола-Батька» С.Гайдучок, Т.Білостоцький, М.Гаврун друкувалися в додатку «Руханка і спорт» до «Нового часу». У статуті від 1927 затверджено мету: виховувати членів через руханку і спільні справи, прогулянки і лекції, праця над культ. розвитком українців через заснув. читалень, бібліотек, просвітних інституцій.

«Сокільські вісті» - 1928. Завдання ж-лу: зв’язок між «Соколом-Батьком» і сокільськими «гніздами», стати трибуною сокіьського слова, обговор. завдання сокільства, розробляти його ідеологію. Невеликий обсяг. Статті методичного х-ктеру, звіти, інф. про діяльність Соколу. Статті: «Ґенеза сокільськї ідеї» І.Висівського, «Причинки до історії укр. сокільства» Н.Яцева, «Деякі цифри про сокільську орг-цію за 35 літ» С.Гайдучка. Рубрики: «Накази Сокола-Батька», «Звіти з гнізд», «З життя сокільської сім’ї», «Новинки», «Огляд сокільських свят» тощо. 30-і рр. – тема намагання зберегти сокільський рух. Висвітлення сокільського життяв інших країнах, тема ероїко-патріотична (ювілейні публікації про Петлюру, акт Злуки, Крути, Тарнавського). Інша видавнича діяльність Соколу: бібліогр.праця С.Гайдучка «Півстоліття сокільських видань», брошури Боберського, А.Будзиновського, М.Тріля, І.Калічака, І.Копача, І.Мрица; «Укр. сокіл» за кордоном.

Преса «Січі». У 1918 – тижневик «Січовий голос», ред. Ярослав Навчук. Пропагує злуку з УНРеспу

31. Преса молодіжних ідеологічних організацій 20-х рр.

Преса Групи укр. нац. молоді – 1а націоналістична орг-ція, створена в таборі для інтернованих вояків УГА, переважно з галицьких українців. Очолювали З.Петрів, потім Л.Макаруша, М.Коновалець, О.Бойдуник. Друкований орган «Національна думка», до діяльності якого причетні М.Коновалець, І.Гижа, С.Нижаківський, І.Ольховий, О.Бабій, В.Мартинець. Завдання, виражені у вступній статті: давати відповіді на актуальні питання, виховувати нац.ідеал, зміцнювати нац.душу і прищеплювати переконання, вказувати на обов’язки щодо Батьківщини. Г.І. в ст. « Наша ідеологія»: Соборна Україна, найвищий ідеал – державність, єдиний шлях до незалежності – боротьба, орієнт. на власні сили. Захист Укр.. ун-ту у Львові. Непримиренність до Польщі і Росії, ідея нац. єдності. Ідеологія націоналізму в статтях: «Розбудова нації» Д.Андрієвського, «Пізнання життя» Ю.Вассияна, «Укр. політ. партії перед війною» О.Бойдуника, «Наша ідеологія» І.Гижі тощо. Постійна рубрика «Життя Групи укр. нац. молоді», «Зі студентського життя», «З радянської Укр..», «З преси», «З чужої преси».

Преса Легії укр. націоналістів – переважно наддіпр. українці, це свідчить про те, що нац. рух мав не регіональний, а загальний характер.

1927 р «Державна нація» - орган ЛУН (Маланюк). У вступному слові: заява про розрив із малорос-українофільською традицією, мета націоналістів – розбудити приспане відчуття історизму. Автори: Донцов, М.Сціборський, Маланюк, Ю.Липа, Л.Мосендз. Донцов, «Що таке націоналізм» - держава понад усе, вперше вжив «воюючий націоналізм». Маланюк «Про нац. гігієну» критика Винниченка. Нац. гігієна полягає в тому, щоб вимити руки, які торкались Винниченка, який зводив на Петлюру наклепи. Рубрики: «Сусп.життя», «Ворогознавство», «Паноптикум», «Хроніка», «Життя Легії укр. націоналістів».

Преса Об’єднання укр. націоналістів-державників – виникло у 1928 серед членів Укр. студ. громади в Варшаві. Мета: служіння нації. Очолили Є.Чехович, М.Лівицький, Ю.Косач. Орган – «Студентський голос», ред. Є.Чехович. У вступній статті заявляли про продовження традицій «Студ. вісника» і «На чужині». Рубрики: «З життя Варшавської Громади», «З життя Громади», «Організаційні справи», «З справоздань управи». Є.Чехович у ст. «В єднанні наша сила» пише про суперечності в студентській громаді, вона має працювати над вихованням нового українця (вплив Донцова). Ст. «Слово і діло» - молодь має бути активним чинником, прагнути тільки державності; потреба існування націоналістичної пратії.

Союз укр. націоналістичної молоді – 1926. Увагу звертали на самоосвідомлюючу роботу серед своїх членів, культ-освітню роботу на селі, закладання «Просвіт», «Соколів», гуртків. Ж-л «Смолоскипи» - «ж-л націоналістичної молоді» 1927 у Львові. Ред. О.Боднарович. Вс.Аркадіїв, ст. «Мета і засоби. Що повинна робити молодь?»: працювати і гартувати дух. О.Боднарович, ст. «Ми – на підставі тез «Нашого Вірую»: характеризував нац.молодь і закликав до віри в свою мету. Рубрики: «З нашого руху», «Студентські справи», «Комунікація і обіжники».

«Юнацтво», вид. Вол.Габрусевич. Було орієнтоване на військ. вишкіл. Автори: С.Ленкавський, С.Охримович. Ленкавський вбачав у причинах поразки вади нашої психіки, необх. творення нового духу нації. Діяльність СУНМ характериували націоналістична ідея, чин, самопосвята.

Союз укр. поступової молоді ім. Драгоманова «Каменярі» - спортивно-руханкова орг-ція, під керівництвом Укр. соц-радикальної партії. Орган - «Каменярі» (1933). Напрямки: культ-просвітня і спортивна. Публікації уривків творів, віршів, спортивна інф. Соціалістичні ідеали.

30.Студентська преса 30-х років

      В історії молодіжної преси студентська преса 30-х років посідає більш помітне місце у суспільному житті. В політично-публіцистичний лексикон того часу увійшло словосполучення «студенти 30-х років». Старше покоління, не пов’язане з націоналістичним рухом, вживала його у негативному сенсі. Чимало різножанрових публікацій стосуються цієї проблеми і допомагають з’ясувати місце, значенн, тенденції студентського руху та його преси 30-х років. Це публікації у «Студентському шляху», «Ділі», «Новому часі», «Меті», «Громадському голосі», «Новій зорі». Стимулом до створення власної студентської центральної організації у краю був Конгрес українських націоналістів, на якому було створено ОУН (28 січня – 3 лютого 1929 року). Студентське віче в Академічному домі , на якому було засуджено москвофільство і новітнє радянофільство, було організовано з ініціативи Кураєвої екзекутиви ОУН.

 15 грудня 1929 року відбулась І Краєва студентська конференція. На ній було вибрано Центральний студентський комітет. Цей орган повинен був підготувати Конгрес західноукраїнського студентства, який працював з перервами. Після однієї з них відновив роботу у грудні 1930 року, а 21-22 березня 1931 року відбулась ІІ Краєва студентська конференція. Під час цієї конференції заслуховувалось 15 резолюцій, і у десятій говорилось про необхідність видавати постійний студентський журнал для пропаганди порушених на конференції питань, для обміну думок та інформування студентства і українського громадянства про студентські справи.

      Як розвиток рішень конференції появилась одноденка «Студентський шлях».  Вплив «Студентського шляху» можна порівнювати з впливом на початку століття «Молодої України», щоправда, з тією різницею, що старше покоління на початку 30-х років ставилось до студентської молоді упереджено.  «Студентський шлях» вміщував інформацію про життя і діяльність українських студентів та їх організацій в інших державах. «Студентський шлях» активізував студентство як важливий чинник суспільно-політичного життя, утвердив націоналістичний світогляд, координував діяльність студентських структур, взаємодію  із нестудентськими організаціями, інформував про студентське життя. Публіцисти «Студентського шляху» захищали позицію молоді , нове сприймання життя, що стало реалією

      Свою позицію українське студентство з’ясувало у резолюціях, які видрукував націоналістичний суспільно-політичний тижневик «Наш клич».

      1933 р. «Студентський шлях» продовжував висвітлювати різноманітні проблеми студентського життя. Авторами статей були: В.Янів, М.Дужий, Д.Штикало, А. Романюк). 1934 року в журналі з’являються перші статті Я.Стецька «За творців нової дійсності», «За синтезу вартостей» тощо. На сторінках журналу з’являються імена О.Ольжича, Б. Антонича. В жовтні 1934 року після вбивства міністра Пєрацького  і масових арештів, НТШ як власник Академічного дому отримало листа від львівського староства, в якому говорилось, що Український Академічний Дім став пристанищем пропаганди ОУН та кузнею її роботи. Так студенти втратили Академічний Дім, а число за вересень-жовтень 1934 року стало останнім числом «Студентського шляху».

       У липні 1935 року почав виходити «Студентський вісник», неперіодичне видання студентського кружка «Рідної школи» імені Петра Могили, відповідальним редактором цього видання був В.Кох. Після перерви студент сов знову почало мало свій друкований орган, на сторінках якого виступали автори, відомі читачам завдяки публікаціям у  «Студентському шляху» . Це були: О.Ольжич, М.Дужий, В.Габрусевич, З.Кравців.  Багато публікацій було підписано криптонімами. До березня 1937 року вийшло три випуски.

      Наступне і останнє студентське видання міжвоєнної доби з’явилось влітку 1938 року. Це теж був «Студентський вісник», видавцем і відповідальним редактором був Б.Томків, але редагував журнал М.Прокоп. Журнал був продовженням студентського шляху і прагнув стати трибуною студентства, таким виданням, яке б не обмежувалось вирішенням лише професійних питань та вузьких життєвих проблем. У виданні порушувались важливі та актуальні теми. Уже в першому номері з’явились статті В.Пилипчука «Провідницька верства», «Актуальні речі» М.Прокопа, «До концепції імперіалізму» С. Осінського.

      Напередодні війни влада пильно стежила за подіями у студентському русі. У березні 1939 року відбулась VІІ Краєва конференція СУСОП. Після того як було обрано керівництво до залу увійшла поліція і заарештувала всіх присутніх. Формальна підстава була – конференція, як і  усі попередні, відбувалась нелегально. Після цих арештів «Студентський вісник» виходити перестав. Друга хвиля масових арештів прокотилась незадовго перед війною. На початку війни майже увесь студентський актив перебував у польських в’язницях і концтаборах.

      Активні дії студентства 30-х років значною мірою допомогли новому поколінню українців на шляху до продовження боротьби за українську державність.

29. Студентська преса 20-х років

Після війни студентське життя почало відновлюватись. Восени 1919 року почали відновлювати свою діяльність Український студентський союз, Академічна громада, Медична громада, кружок правників, в листопаді було створено гурток імені Івана Франка, також існували гуртки імені Лесі Українки, імені Б.Грінченка. Гурток імені Франка почали видавати свій часопис під назвою «Наше життя», проте він проіснував недовго.

І.Вітушинський пише що першим українським справді студентським часописом у Галичині був журнал «Наш шлях» - орган Української кураєвої студентської ради, що з’явився 1 серпня 1922 року. Але був ще один шлях, що вийшов 5 серпня 1921 року. Журнал мав гасло: «Ціль наша – Самостійна Соборна Україна, наш шлях – боротьба». Виходив він нелегально,  текст друкували на машинці, а потім розмножували. Публікації видання мають анти-польський характер. Наступного року 1 серпня 1922 року орган Української краєвої студентської ради західних земель України у Львові. Текст так само надрукований на друкарській машинці й літографовано. Редакція заявляла про свій поза політичний характер, про своє прагнення подолати конфлікти у студентському середовищіі об’єднати студентство на спільній платформі.

      Видання «Студентські вісті» продовжували «Наш шлях». Перше число журналу появилось у 1923 році. Журнал виходив недовго, але нинішнім дослідникам видання дає цінний матеріал про студентське життя , діяльність окремих студентськи організацій у краю та закордонном. Журнал гуртував студентство навколо «університетської» проблеми та ту боротьбі за українську культуру. Згодом журнал повідомив, що кураторію високих шкіл було створено на підставі анкети, проведеної 12 лютого 1923 року серед українців. У цій анкеті взяли участь представники всіх економічних, культурно-освітніх, наукових установ, НТШ, «Просвіти», товариства «Рідна школа», «Центорбанку» тощо, представники Української трудової партії, Української радикальної партії та ін. У 1923 р. «Студентські вісті» почали і припинили своє існування.

      Також  у 1923 році виходив «Історичний вісник», що мав фахово-науковий характер. Це був друкований орган студентів-істориків Українського університету. У віснику виходили публікації: «Державна історія», «Похід Хмельницького в Галичину і його політика 1655-1656 рр.», матеріали в рубриках «Науковий рух», «Матеріали і замітки» тощо.

     Найбільше українських студентських організацій було у Чехословаччині . Найбільшою й першою укр. Студентською організацією в Чехословаччині була Українська академічна громада , яка виникла в листопаді 1919 року, коли при Українському клубі було створено Український академічний гурток. Група його членів почала видавати журнал «Український студент».

У лютому 1922 року було засновано секцію «Друкар»ю. Результатом її праці став виданий у липні 1922 року літературний альманах «Стерні» - місячник літератури, мистецтва, науки та студентського життя на 136 сторінках, редактор – А. Павлюк. Сатиричний журнал «Віхоть»(спадкоємець «Жала)», різноманітні бюлетні. Группа укр. Національної молоді почала видавати неперіодичний журнал «Нацональна думка» (1924-1927).

      Перше число «Українського студента» появилось у квітні 1920 року за редакцією О.Яремченка. Завданням редакції було: висвітлювати організаційні питання українського студентсва, організовувати дискусії на актуальні теми студентського життя, вміщувати хроніку студентського життя у сфері літератури, мистецтва, науки. У 1923 р. «Український студент» почав представляти увесь студентський загал, воно розширилось, і перше подвійне число мало 132 сторінки.

      Виходив журнал «Заграва» - орган Української партії національної роботи, який редагував Д.Донцов. Видання наукового типу – «Українське книгознавство», почало виходити у Варшаві. У трьох випусках видання є грунтовні публікації , що стосуються української бібліології, бібліографії, організації бібліотечної справи.

Студенти Української господарської академії у 1923-1927 роках видавало гумористичний журнал «Подєбрадка». 

У Празі у 1924-25 рр. Виходив журнал «Життя» - орган спілки «Вільна громада».

Важливим осередком українського студентства на еміграції залишалась віденська «Січ». 1 лютого 1921 року науково-літературна секція видала перший номер «Молодого життя», місячник української академічної молоді. Редакція видання заявила: «Наше завдання – уце служба укаї\нському народові, наш ідеал – бути цементом при будуванні Великої Української Спільноти». «Молоде життя» не було єдиним виданням «Січі», у 1924 р. Группа «січовиків» видала кілька чисел сатиристично-гумористичного журналу «Єретик».

      Наступне студентське видання «Студентський голос» з’явилось у 1927 році. Його видавець – Українська студентська громада. Секція студентів-рільників при Українській студентській громаді у Варшаві у травні 1922 року видавала «Українську ріллю». У 1924-25 рр. з’явився журнал «На чужині» - неперіодичний орган вільної думки українських студентів-емігрантів у Польщі. У Данцигу теж було багато студентських організацій. Найбільшою з них була «Основа», заснована у жовтні 1922 року, до неї входили студенти-політехніки . У 1923 р. у Данцигу вийшло перше число українсько-німецького гумористичного журналу «Сміхомет». 

28.Преса ОУН-УПА

     Говорячи про  діяльність цієї преси, зауважимо, що свою прессу мала кожна з трьох гілок українського підпілля : ОУН як політична сила, УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) як законодавча Влада і УПА як армія.

У пресі ОУН 30-х років було чимало публікацій, у яких автори обгрунтовували значення пропаганди.

Удокументах ОУН, що стосувались пропаганди , було обгрунтовано ідеологічні засади, методологічні і методичні аспекти пропагандистської діяльності, яку провадив організований націоналістичний рух. Сам факт існування УПА мав пропагандистське значення.

      Основним засобом пропаганди ОУН-УПА булла преса.  Політичний відділ Головного командування УПА видавав журнал «До зброї» (1943-44 рр.) Друкували його в «Друкарні УПА ім.Богдана Хмельницького». Головним редактором журналу був Я. Бусел. Журнал вміщував публікації з  історії визвольних змагань , огляди воєнних подій на фронтах Другої світової війни. Протягом 1946-47 років в Галичині виходив журнал «Повстанець» - орган Головного військового штабу УПА, гол. Редактором був  М. Дужий.

      Четверта воєнн округа «Говерла» видавала журнал «Шлях перемоги», за редакцією Марка Боєслава. Команда Станіславського тактичного відтинку УПА «Чорний ліс» видавала у 1947-1950 рр. журнал «Чорний ліс». Збереглися 11 чисел з 16-ти. Найбільше місця віддава журнал  розповідям про бойові операції, опису армійського побутут, присутні також вірші, оповідання, адже редагував його відомий поет українського підпілля Марко Боєслав. Також як видання УПА виходили журнали «Щоденні вісті» та «Стрілецькі вісті» (1944-45). Виходив сатиричний журнал «Український перець».

      Підпільні журнали Закерзонської України: «Інформатор», «Тижневі вісті», «Перемога», «Лісовик». «Лісовик» виходив у 1945 році, призначався для вояків УПА і для населення, публікував гуморески, фейлетони, анекдоти, памфлети, листи, карикатури.\

      Що стосується преси ОУН, то її головним виданням був журнал «Ідея і чин» (1942-46) як пише М.Дужий, був флагманом підпільної преси. Перший гноловний редактор – Дм. Маївський, мовний редактор – Й.Позичанюк. На його сторінках друкувались видатні публіцисти українського підпілля.

      Друкований бюллетень «Осередку проапаганди та інформації при Проводі ОУН» виходив у 1948 – 1951 рр. за редакцією П. Полтави.  Проводи ОУН окремих країв Мали своїх видання. Журнал «За самостійну Україну» виходив на північно-східних землях від 1941 року, «За Українську Державу » від 1944 року – на західних землях, тут же виходив журнал «Бюлетень»  і газета «Вісті» (1943р.).

Видання для молоді: «Юнак», «На чатах», «На зміну». На Волині виходив «Молодий революціонер» (1948-1953 рр.) На Станіславщині виходив журнал «За волю України».

Свої видання мала й УГВР. Це журнал «Самостійність», перше число якого вийшло в 1946 р. Тут було надруковано відомі статті О.Дякова : «УПА – носій ідей визволення і дружби народів», «Про свобожу преси в СРСР». Також виходив друкований бюллетень УГВР  - «Бюро Інформації Української Головної Визвольної Ради» (1948-1950), а також «Вісник» - орган Президії УГВР (1944-45).

ОУН-УПА-УГВР друкувало свої видання у своїх друкарнях, а їх було два десятки. Найбільші з них: друкарня імені отамана С.Петлюри (у Станіславі), друкарня імені Клима Савура (біля Луцька), друкарня на Закерзонні. У друкарні імені Клима Савура виходили журнали «За волю нації», «Молодий революціонер».

27. Преса українських січових стрільців

Преса Січових Стрільців скромна з вигляду, але слід зважати на те, що вона виходила у фронтових умовах.

            Видання: "Вісник пресової квартири У. С. С." (з 1916р.)

            сатирично-гумористичні часописи: "Самохотник", "Бомба", "Самопал", "У. С. С.", "Тифусна Одноднівка".

            У цій пресі починали свій шлях багато відомих у майбутньому поетів, письменників, художників, вчених і політиків: Лепкий, Є. Козак, О. Курилас, Р. Купчинський, Л. Гец, М. Голубець, Д. Вітовський, В. Кучабський.

            Важливу роль відіграло створення Пресової Квартири У. С. С. (1914р.), яку спочатку очолювали Т. Мелень і О. Назарук, потім І. Іванець і М. Угрин-Безгрішний.Пресова Квартира вела "Хроніку Січового Коша."

26.Публіцисти укр збройного підпілля

Історія публіцистики українського підпілля була предметом вивчення Т.Андрусяка,  І.Гулика, Г.Дем’яна, Г.Дичковської, І.Дмитріва, М.Нагірняка, Ю.Киричука, О.Панченка, П.Потічного, А.Русначенка та ін.

            Маловідомі публіцисти: Д.Шахай, М.Вировий, О.Горновий І.Сагайда, А.Ковач, Р.Паклена (Р.Млиновецький) та ін. Їх статті були надруковані в таких офіційних органах як „Ідея і Чин” (ОУН) та „Бюлетень УГВР”. Це означало, що твори відображали позицію усього визвольного руху на Україні. Дуже часто вони були складовими вишкільних програм для діячів ОУН та УПА.

            Д.Шахай (Й.Позичанюк) у статті „Тактика щодо російського народу” (1943р.), що була меморандумом, призначеним для керівних кадрів підпілля, писав: „Правильна і спритна політика щодо російського народу мусить базуватися на засаді: ми переслідуємо мету не конструктивну щодо російського народу, а  деструктивну щодо більшовицької московської імперії, в розвалі якої російський народ мусить відіграти свою історичну роль”. Автор мав на увазі, що основний погляд визвольного руху спрямований не на росіян, а на повалення Радянського Союзу. Стаття цінна тим, що тут автор намагався пояснити потребу та  причини саме такого, а не іншого ставлення до росіян. Публіцист зазначив, що ОУН повинна спрямувати ідеологію та методи більшовиків проти них самих і використовуючи численні протиріччя та розбіжності між їхніми гаслами та практикою, мобілізувати найширші маси, насамперед російські, проти злочинного режиму. Д. Шахай вважав за цілком можливе підняти російський народ на боротьбу з більшовизмом, оскільки мета ОУН та УПА не ліквідація Росії і культури народу, а тотального більшовицького режиму, більшовицької культури, червоного Кремля як організатора й керівника грандіозної імперіалістичної машини.

            Однією з основних праць підпільної публіцистики, яка теж розкриває дану проблему, є стаття М. Вирового (М. Прокоп) „Україна і Росія” (1943р.). Автор не відступає від виробленої та втіленої в документах ОУН і працях інших публіцистів концепції. Проте, він вважає, що московський імперіалізм є ворожий Україні не тільки тому, що він заперечує право її народу на власне державне життя, але також тому, що споконвічно несе неволю, розклад, економічну експлуатацію тощо. І що це лежить в його природі. На його думку, московський імперіалізм хотів би зробити з України європейську Індію, а народ обернути в рабів. Тому боротьба з ним, з усіма його політичними й культурними впливами — це неодмінна передумова перемоги. Помітно, що автор слушно розглядає ставлення Росії до України як виключно вороже та з однією метою – підкорення. М.Вировий переконаний, що усвідомлення цих фактів мусить лягти в основу політичної свідомості українського народу.

            С.Бандера у статті „Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс” з притаманною йому рішучістю чітко зазначає, що українську національно-визвольну революцію слід оцінювати як продовження історичної боротьби України з Москвою і не лише більшовицькою. Він не погоджувався з думкою, що більшовизм і російський імперіалізм відділені від російського народу, який нібито їх не підтримує, а, навпаки, хоче повалити. Бандера був переконаний: боротьба за незалежність України – це боротьба з Росією, з загарбницьким імперіалізмом, який притаманний російському народові протягом усієї його історії, бо на це вказує як стан політичної думки усіх російських політичних середовищ, так і настрої народних мас.

            Досить оригінальний у своїх поглядах один з лідерів ЗЧ ОУН С.Ленкавський.

            Соборність як мету і засаду діяльності захищали і відомі публіцисти українського збройного підпілля. Так, про це писав П. Полтава у статті „Елементи революційности українського націоналізму”. Він, до речі, розумів ідею Української Самостійної Соборної Держави не лише як ідею політичного визволення, але також як „ідею соціального визволення, як ідею такого суспільно-економічного ладу в Україні, при якому не існуватиме експлуатації людини людиною і буде побудовано безкласове суспільство”. До речі, поява в лексиконі публіцистики українського збройного підпілля гасел-постулатів, що ними широко послуговувалася радянська пропаганда („експлуатація людини людиною”, „безкласове суспільство” як мета тощо) лише частково свідчить про теоретичні пошуки політичної думки підпілля, скорше це можна розцінювати і як пропагандистський прийом, оскільки П. Полтава, як і інші публіцисти, звернувся до широкої аудиторії, серед якої були вже і „радянські люди”, які в умовах більшовицького режиму прожили майже три десятиріччя (статтю вперше було надруковано в теоретичному органі ОУН, у журналі „Ідея і чин” у 1946 р.).

25. Стаття Романа Шухевича "До генези Української Головної Визвольної Ради"

Шухевич розповідає про створення і функціонування українського парламенту часів німецької окупації під назвою УГВР. Ініціативний Комітет, що займався створенням цього органу, намагався створити представництво укр. народу на демократичній основі. Нове політ. представництво, яке б відстоювало ідею української держави і боролося б на два фронти: і проти більшовиків, і проти німців. З цієї причини до створення УГВР не допустили ті патріотичні українські сили, які відверто співпрацювали з німцями в надії здобути незалежність України таким чином (напр. ОУН Мельника). Також не були допущені до УГВР сили, ворожі УПА.

            Ініціативний комітет претендував на всеукраїнськість і залучив до УГВР фактично всі існуючі на той час національно-політичні сили (крім вищевказаних) з усіх регіонів України. Особливої уваги надавали східним регіонам.    

            11 липня 1944 року в Карпатах почалися наради нової організації, названої УГВР, яка вестиме укр народ через усі труднощі боротьби до остаточної перемоги.   

            УГВР вирішила не виїжджати за межі України, не ставати еміграційним органом, щоб таким чином не відриватися від народу, а перебувати в епіцентрі боротьби.