14. Публіцистика Івана Кедрина.

Відомий журналіст. Працював у редакції "Діла". Дав характеристику політичних партій на Галичині (УНДО, УСДРП, УНО, УКС, ФНЄ, ОУН, КПЗУ). Назвав Комуністичну партію найбільшим прокляттям укр. Історії. Кедрин закликав до єдності.
П-ка Кедрина, на відміну від Донцова, аргументована, об’єктивна, налаштована оптимістично.

"Хаос та платформа консолідації", 1937, «Діло»

Характеризує осн. політ. партії, рухи – платформу тогочасної Галичини (УНДО, УСРП, УСДП, УНО, Укр. Католицький Союз під егідою Шептицького, Фронт нац. єдності, КПЗУ). Закликає до єдності укр. політ сил. Згадує також «москвофільство» й «русинство», котрі містили в собі «одночасно елементи назадницько-консервативні і політично-русофільські». Характеризує влучно всі партії, окрім ОУН, некоректно називаючи їхню громадянську мужність й саможертовність «громадянською безвідповідальністю».

"Ми" наддніпрянці і "ви" галичани", 1937, «Діло»

Порушує проблему сосунків між галичанами й наддніпрянцями в контексті всеукраїнської ідеї. Критикує емігрантів з Наддніпрянщини, що культивували різницю між регіонами й цей поділ народу на 2 відлами.

Виступає проти спроб будь-якого боку узурпувати право репрезентувати весь укр. народ. Виходячи з ідеї соборності, нема галичан і наддніпрянців, є лише українці.

"Роковини укр. революції", 1937, «Діло»

Березневі події 1917 року оцінює як «світле минуле укр. народу», полемізує з галичанами, котрі розчаровані, вказує і позитивні, й негативні фактори. “З роковин укр. революції можемо тільки чекати глибоку віру та глибоке переконання, що нема такої сили, яка змогла б у ХХ ст. свідому націю могла завернути назад, на рівень етнічної маси."

"Чи справді нема укр. справи", 1939, «Діло»

Стверджує про наявність проблеми, справи, як важливого чинника міжнародного життя.
Багато істориків вважає, що укр. Питання було однією із важл. Причин І світової війни. Росія хотіла розвяз. Укр. Пит., загарбати Галичину. Наявність укр. Проблеми-важл. ч-ни міжн. Життя. Українське питання було таким же важливим і в ІІ світовій війни. Звідси висновок - є укр. Справа.
 "Чи справді П’ємонт?", 1952

«Галицький П’ємонт – це фортеця тугости західної вітки великого укр. народу. Галицький П’ємонт – це та частина великої укр. землі, де могли витворювати ся вартості всенаціонального значення тоді, коли інші землі цієї змоги не мали. Галицький П’ємонт – це взірець всенаціонального патріотизму, що в наші революційні роки, ген аж  під кінець І світової війни, зумів на невеличкій території поставити розміром найчисленнішу, високоідейну і здисципліновану регулярну збройну силу, що боролася не тільки за цю свою вужчу батьківщину, але й під всенаціональним поборницьким державницьким прапором».