Провідна
ідея публіцистики – ідея боротьби.
Стаття
"До проблеми стилю". Тема – доба і стиль. «Наша неспокійна,
бурхлива доба повинна була створити свій стиль, не подібний до стилю минулого
століття, відмінний від нього в усьому. Стиль, що лишив би своє тавро на
щоденному житті.» Пише про
·
людей, що зуміли вхопити вимогу
доби;
·
про імітаторів стилю.
Стаття
"Партачі життя"(до проблеми цивільної відваги). Рицарі
абсурду – трагічні оптимісти. Пише про Винниченка, Шевченка, Міхновського.
«…були у нас лицарі абсурду і власне така маса, що ідею цих лицарів обертала в
абсурд своєю байдужістю до неї і чемністю та терпимістю супроти ворогів.
Тому-то тими лицарями абсурду були у нас не лише герої Базару, Крут, Білас і
Данилишин, а й такі постаті, як Шевченко, Міхновський, Олена Пчілка,
Франко і Леся Українка, сучасники яких, — і то не темна маса, а найближче
оточення, інтелігенти, — або не розуміли цілої їхньої величі, або — що
було ще далеко гірше — навіть розуміли і, захоплюючися ними, не могли позбутися
своєї льокайської психіки.»
Саме
романтизм став рідною стихією Теліги, особливою рисою світогляду, героїзм
проголошувався найвищою чеснотою, визначальним орієнтиром життя і творчості,
тісно пов'язаних з боротьбою за національне визволення рідного краю.
Наголошувала, що ідею українського державотворення можна зреалізувати лише за
умови об'єднання національних політичних сил Сходу та Заходу України.
"Перед
брамою столиці" (21 вересня 1941, «Волинь») - це гіркі
розмірковування про долю українського народу після придушення більшовиками в
1921 році національно-визвольної боротьби: "...українці тодішнього Києва з
болем згадували про нові жертви большевицького терору й кляли з ненавистю його
творців". Більшовики свідомо роз'єднували українців. "...Між
розірваними частинами українського народу позначувалися все глибше й глибше
межі. Хінським муром відділили большевики українців від братів із Заходу. І за
цим муром у страшному терорі забивалася віра навіть тих, що пережили колись
щасливі роки відродження."
Олена
Теліга вважала, що Українську державу треба будувати у свідомості кожного
українця, кожного запалювати вірою в її неминучу прийдешність. Але для цього
треба самому горіти цією незгасною вірою. Саме такою вірою пронизана
публіцистична стаття О. Теліги "Розсипаються мури". Адже
для цього настав слушний момент: розсипається ворожий українцям світ,
"валиться нарешті та ненависна для нас будова, яка довгі роки непроломним
муром ділила українців СССР від усіх їхніх братів зі Заходу, від цілого світу і
від справжнього розуміння подій у світі". Говорить про необхідність
об'єднання українців Сходу і Заходу України, а для цього насамперед ствердити
національну свідомість, національну гідність, почуття нерозривної національної
спільноти. Двадцятилітня московська пропаганда мала свої наслідки на Сході
України. Однак О. Теліга впевнена в тому, що українці з двох різних світів
мають "спільну українську духовість", тому першочерговим завданням
українців Заходу, на її думку, було використати всілякі засоби і можливості,
щоб збудити в душах братів-українців заглушені національні почуття, розбити
глуху стіну непорозуміння і підозрілості серед своїх же людей.
Публіцистичні
замітки "Братерство в народі" вперше О. Теліга
опублікувала в газеті "Волинь" (1941. - 12 жовт.), а 23 листопада
1941 року - в збірнику "Литаври". Сталінсько-більшовицька пропаганда
здійснювала свою інтернаціональну політику з допомогою гасел, кличів, наказів,
обіцянок.
На
лицемірних гаслах більшовицького режиму, які проголошували одні засади, а в
життя втілювалися протилежні, всі побачили, що інтернаціоналізму немає й не
буде. І цій ідеї О. Теліга закликає протиставити націоналістичний світогляд,
братерству народів - братерство в народі: "… це братерство мусить цінити
життя кожного українця, а тим більше тих, хто змагається за нашу батьківщину.
Але ми не сміємо допустити, щоб від українських рук в середині нації гинули
наші герої, або й найсіріші наші брати".
“Прапори
духу" в Олени Теліги – то не стяги в звичному нам розумінні, а
люди, наші духовні лідери, істинні українські митці. Теліга в цій
публіцистичній статті дає своє розуміння нового українського мистецтва:
"Завданням українського націоналістичного мистецтва є віднайдення всіх тих
цінностей, які б скріплювали, а не розслаблювали душу нації, як це робило
мистецтво, накинуте нам згори." Українське мистецтво має велику місію –
створити нового українця, з глибокою, мужньою українською душею без будь-яких
домі шків чужого й ворожого. Той новий українець має жити не лютою ненавистю до
ворога, а безмежною любов’ю до свого народу.
"Якими
нас прагнете?"– це пошук Телігою жіночого ідеалу. Пише про
жіночі типи в українській літературі. Теліга виділяє жінку-рабиню,
жінку-вамп, жінку-товариша. Вважає необхідний Україні тип жінки – це
жінка-соратниця.
Комментариев нет:
Отправить комментарий